Як часто в житті буває - все найцікавіше, найдивовижніше, найприємніше приходить до нас зненацька і від цього смак насолоди залишається надовго, а спогади назавжди укоріняються в нашій підсвідомості. Активний відпочинок звісно - на любителя, але той хто ніколи так не відпочивав, впевнений, отримає масу емоцій і вражень. В наш час модно відпочивати за кордоном, жити на відпочинку в готелях з басейнами в віп-номерах де "все включено", але, як на мене, так людина не отримує того, що їй невистачає протягом року, а саме - відпочинку для мозку, для душі і очей.

Варіант активного відпочинку цього року виник зненацька. Почалося все за декілька тижнів до Паски, коли один з друзів запропонував на Великдень поїхати в Ліман, що під Татарбунарами. Зібралися ми тоді в сауні обговорити майбутню поїздку, але розмова, після швидкого устаткування питання про поїздку на Одещщину, пішла про те як хто і де любить відпочвати. Виявилося, що і родина друга, і моя маємо спільні в цьому аспекті інтереси - поїздки на велосипедах по Криму, піші походи по Карпатам і Кавказу. І тут друг згадав про байдарки, як у них вже була одного разу така вилазка. Все! Вирішено швидко - в цьому році похід на байдарках. Де? Річок в Україні дуже багато, обрали Ворсклу, притоку Дніпра в Сумській та Полтавскьій областях. Місяць - червень - такий собі, як я його називаю, перший оксамитовий сезон - і тепло, і людей на відпочинку ще не багато, і ціни не "кусаються". 

Склали меню, затарили машину речами і рванули в Охтирку. Ще дома, сівши в машину і рушивши о 5-й ранку, з радіоприймача залунала пісня Send me an Angel. Гарний знак - хтось надіслав нам ангела. 4 години їхали під дощем, у дівчат настрій впав, але ми з Валєрою жартували - то небо наповнює річку водою, щоб мілей не було, а ще, говорять, що дощ в дорогу - то на удачу.

Ну ось, о 9-й ранку ми на місці, за 2 км від Охтирки є новий міст і спуск до річки, швиденько вигрузили речі, і я поїхав в Полтаву поставити машину на стоянку і швиденько повернутися назад з Полтави автобусом, що мав виїхати об 11.10, а наступний десь о 15.00, тому, порушуючи всі правила дорожнього руху, я все-таки встиг до 11, навіть зробив декілька знімків, цей район багатий на нафту, тому я не зміг це не відмітити. Автобус до Охтирки їхав приблизно 2,5 години, плюс пішки декілька кілометрів від центру міста до моста - і я на місці. Бадарка вже була на воді. Запакували речі. Це виявилося не легко - 4 дорослі людини у 3-місцевій байдарці плюс речі! Але ж для творчих людей нічого неможливого немає, ми це передбачили ще вдома і взяли декілька сітчатих мішків по типу таких, в яких продають цибулю і моркву, прищепили їх зсередини в боках байдарки і всі речі помістилися там - місце пусте забили і нам вільно тепер можна було сидіти. Помістилася навіть гітара. Швиденько пообідавши, приблизно о 15.00 ми відчалили від місця початку маршруту. Нас чекало 120 км річкового простору.

Перші враження почали формуватися майже відразу, коли ми пройшли місцеві пляжі і поринулся в дику природу - абсолютно чиста вода, нетронуте людиною узбережжя річки дарувало нам запахи навислих над водою акацій і спів лісових пташок, зелених лугів з польовими квітами і появою пастухів зі стадом корів чи отарою овець. Дерева, що впали в воду заважали йти вільно, але тим цікавіше - посперечатися в спритності й боротьбі, хоч з невеликою, але течією і обходом перешкод. Ночі завжди заставали нас на мальовничих куточках Сумщини чи Полтавщини: і на широкому й крутому звороті ріки з острівком по центру, і на сільському пляжі, і на галявинках біля лісу. 

Відразу ж в роботу йшли фотоапарти і відеокамери, але передати на матрицю фототехніки можна лише невелику частинку того, що бачить людське око. Засинали всі майже миттєво - чи то враження так впливали, чи то чисте повітря, чи то стрекіт цвіркунів, чи то проста і приємна втомленість. З наукової точки зору колір дуже сильно впливає на емоції й переживання людини, зокрема зелений колір - заспокійливий. Зелена природа разом з світло-блакитним небом і такими же відзеркалюваннями в воді утворюють неперевершену гармонію відпочинку для очей, особливо це корисно нам, людям, які працюють з комп'ютером щодня. 

Ранок на річці не менш насичений красою, аніж день чи вечір, - плюхкання риби, розквіт латаття прямо на очах дарують захоплюючі враження. Від цієї краси важко відвести погляд. Пейзажі змінюються чим нижче по течії. Річка змінює глибину: є місця де байдарка човгає об дно ріки, а є такі, де глибина досягає 2,5-3 м. В деяких місцях ріка широка, в деяких звужуюється. Особливо хочеться відмітити місце, де річка Мерла впадає в Ворсклу. В Мерлі вода +17, в Ворсклі +23. Не можна описати, що відчуваєш, пірнаючи у холодну воду і винирюючи в теплій, це як контрастний душ, як сауна з холодним басейном, тільки все - природньо.

Як відомо, людина може вічно дивитися, як тече вода, додам до цього, що не можна відірвати погляду коли бачиш майже 100 відсоткове відображення у воді дикої природи; як горить вогонь, ввечері коли розпалюєш багаття - не можна відвести від нього очей; а ще - зоряне небо, яке змушує занурюватися у спогади, мрії, роздуми й фантазії. 

Пляшечка вина на вечір відновлює сили і підбадьорує :) спонукає до жвавого обговорення пройденого маршруту, жодного натяку на сварку чи невдоволення, а значить такий відпочинок виховує в людині лише позитивне бачення оточення. Навіть дрібна живність спримаєтсья по іншому. Ми жартували з цього приводу - відпочиваємо як по віп-класу в 5-зірковому готелі все включено - 1-а зірочка - комарі, 2-га - кліщі, 3-а - п'явки, 4-а - мурашки, 5-а - гадюки, вужі. Бачачи це все (а інколи й відчуваючи на собі), в іншому випадку б можна було обуритися, заховатися, але не тут.

6 днів вражень і духовного відпочинку промайнули швидко. Жодного разу не згадалася повсякденна метушня, робочі і домашні проблеми. Були лише ми, така багата українська природа і пам'ять зі спогадами на фотознімках і, найголовніше, в душі. Від отриманих вражень хотілося кричати, стрибати, поводитися, як діти. Відпочинок неможливо порівняти ні з яким іншим, так відпочиваєш і душею, і тілом, ніби поринаючи в нірвану.

P.S. Через декілька днів по приїзді в Київ  я підвозив одну жіночку, вона, помітивши мій загар, запитала де я відпочивав, - чи в Туреччині, чи в Єгипті. І яке ж було її здивування, коли я сказав, що тут в Україні на р. Ворсклі, в Полтаві. Вона розказала, що в Таіланді каталася в човні по місцевій річці.

Жінка вийшла, а мені стало сумно через те, що ані вона, ані багато інших людей навіть не чули про таку річку, про такий відпочинок, що ми їздимо відпочивати за кордон, поклоняємося всьому іноземному, як божкам, хоча поряд з нами все не гірше, аніж "там", а навіть краще, треба лише це захотіти і зуміти розгледіти.

Київ-Охтирка-Полтава-Київ, 7.06.2009-13.06.2009